а кафедра фінансів – ніщо інше, як Ґрифіндор, де вчать найкращих, найсміливіших та найшляхетніших магів-фінансистів,
так вважає магістр Стрипа Назар
В мене ніколи не виходило складати сумки в подорож. Завжди я набирав собі більше речей, ніж мої знайомі, і потім старався дотягнути то все до вокзалу. А коли я в черговий раз їхав до Польщі, то до всього цього здоровенного багажу взяв з собою ще й багаж знань, отриманих у Львівській політехніці. Уявляєте, як мені було важко?
Хоча ні, насправді в самій Польщі нічого важкого не було. Адже в бою завжди легко. Не те, щоб я поїхав воювати з поляками, швидше завойовувати хороші оцінки у краківській Гірничо-металургійній академії імені Станіслава Сташіца. Для цього взяв з собою автомат, заряджений формулами з фінансового ринку, бронежилет, складений з конспектів лекцій з фінансів, а також декілька гранат, що проливатимуть світло фінансового аналізу… навіть не уявляю, як мене з цим пропустили на митному кордоні.
Незважаючи на те, що навчання там відбувається польською, я і до цього підготовлений, адже Політехніка дала мені всі необхідні знання, включаючи як профільні, так і знання мов. При цьому окрему подяку хотілось би висловити рідній кафедрі фінансів, викладачі якої всі ці роки наставляли мене та намагалися чогось навчити, щоб потім я з гордістю міг поїхати хоч в Польщу, хоч в Німеччину, хоч в Сполучені Штати.
Знаєте, коли я вперше приїхав до Кракова, то чомусь мимохідь згадав Гаррі Поттера. Уявив, ніби я приїхав до іншого університету захищати честь Політехніки на змаганнях за Кубок Вогню. Надіюсь, не потрібно пояснювати, що в даному порівнянні Політехніка – це такий рідний і улюблений усіма нами Гоґвортс, а кафедра фінансів – ніщо інше, як Ґрифіндор, де вчать найкращих, найсміливіших та найшляхетніших магів-фінансистів, які одним рухом чарівної палички зможуть і збанкрутіле підприємство оздоровити, і тенденції міжнародного ринку капіталів проаналізувати, і навіть скласти бюджет величезної корпорації.
Отже, перший етап турніру – це бій з драконом. Польський дракон нам попався дружелюбний, тому навіть битися з ним не прийшлося. Викладачі дуже люб’язні, привітні та лояльні до студентів. Якби не мова, можна було б навіть подумати, що вони з нашої кафедри фінансів. Самі нам віддали золоте яйце зі знаннями, яке пригодиться нам в майбутньому (між іншим, виявилося, що частину дисциплін ми в Політехніці вже вчили, а тут лише повторювали на іншій мові і відповідно до інших стандартів).
Другий етап – це озеро з русалками. Я називаю його «озеро бухгалтерського обліку». Оскільки ця програма співпраці розрахована здебільшого на бухгалтерів та обліківців, нам як фінансистам потрібно було підлаштовуватися під всі оці рахунки, дебети, кредити та інше. Благо, фінансист – це універсальна спеціальність, адже ми знаємо і облік, і маркетинг, і страхування, і все, що взагалі існує у фінансовій системі будь-якої країни. Тому плавати в цьому озері було не те щоб дуже важко.
Ну і останній етап – це лабіринт. Адже ринок праці – це справжній лабіринт зі своїми закутками, безліччю поворотів, розгалужень, а також зі стінами з живоплоту, який до того ж ще й рухається. Однак, якщо ти знавець своєї справи, якщо ти відповідально підходив до навчання протягом усіх цих років, якщо ти слухав поради викладачів та ще й займався науковою діяльністю у вільний час, то стіни цього лабіринту, відчуваючи твою самовпевненість, розсунуться перед тобою і відкриють тобі пряму дорогу до такого омріяного призу.
Я не боюся цього лабіринту. Адже Львівська Політехніка навчила мене багато чого, дала необхідну базу навиків та чаклунських заклять. Дала професійні знання європейського зразка. Дала можливість для саморозвитку та наукової діяльності. Дала високу фахову кваліфікацію. Врешті-решт, дала незабутні хороші спогади. І тепер, якщо раптом щось піде не так і я зустріну на своєму життєвому шляху дементорів, то згадаю про час, проведений разом з одногрупниками на кафедрі фінансів, адже саме цей час сповнений надії, радості, щастя та бажання жити.